Як можна не полюбити місто, у якому тобі прямо на вулиці пропонують скуштувати смачне домашнє вино? Закарпаття. Мукачево. Любов з першого «ходи сюди, спробуй холодне вино».
Жарти жартами, а я не жартую. Мукачево справді прекрасне. І не лише завдяки вину. Як і у будь-якому туристичному місці, тут вирує легкість, свобода і невимушеність. Ніхто нікуди не поспішає, кожен дивиться на світ з цікавістю, усі задоволені і усміхнені. Якби ми вміли берегти в собі дух туриста у повсякденному житті, світ був би прекрасним.
Що ж, заходимо!
Справжнім подарунком стали музиканти, які своєю грою створили тут просто ідеальну атмосферу. Надзвичайно приємно гуляти територією під супровід їхньої гри.
Замок побудований на горі вулканічного походження заввишки 68 м і займає площу 13 930 кв. м. Точна дата заснування замку невідома, але в документах, які датуються XI століттям, він уже згадується, — каже Вікіпедія.
На території стоїть пам’ятник князю Федору Коріятовичу, який володів замком у XIV столітті. Якщо раптом у вас є бажання, яке все ніяк не здійсниться, — Федір вам допоможе. Просто підійдіть до старця, потримайте його за палець (думаючи в цей час про бажане), і мрія здійсниться 
До речі, саме з наказу Коріятовича, на території замку побудували легендарний 85-метровий колодязь. Будували його цілих 18 років! Донедавна він був засипаний сміттям, але кілька років тому львівські альпіністи спільно з працівниками замку його розчистили. Стверджують, що тут навіть питна вода була. Але недовго. Зараз тут перевищений рівень аміаку.
(Тут мало бути фото колодязя. Але. Не знаю, як так вийшло, але я його не зробила)
Є цікава легенда про цю криницю:
Щойно князь зрозумів, що замку потрібен колодязь, одразу наказав його копати. Скільки часу не минало, князь чув лише одне: «Пресвітлий княже, води немає».
Коріятович зневірився і планував все скасовувати, аж раптом до нього прийшов чорт і запропонував угоду: мішок золота в обмін на заповнення колодязя водою.
Грошей у князя не було, тож він зважився запропонувати душу — такий обмін нечистого не влаштовував.Один з вірних лицарів Коріятовича, підслухавши розмову князя з чортом, запропонував йому обдурити рогатого: «Федоре, мішок золота необов’язково має бути великий: маленький — теж мішок».
Вкинувши у дві останні золоті монети, мішечок віддали чорту, а той, страшенно обурившись, заявив: «Все одно води не питимете», і з цими словами стрибнув у колодязь. З того часу з глибин колодязя щовечора чути виття чорта, який ніяк не змириться з тим, що дозволив себе обманути…
Окрім Коріятовичу, є тут ще один пам’ятник — Ілоні Зріні та її сину Ференцу II. Ілона стала однією з найвизначніших постатей цього замку. Саме вона, без будь-якої зовнішньої допомоги, майже три роки захищала замок. Правда пізніше, через зраду офіцерів, жінка програла, але це вже інша історія…
Вигляд на місто просто фантастичний.
Важко не звернути увагу на орла-турула, який ось-ось злетить на місто.
Важить цей монумент 850 кілограмів, заввишки він два метри, розмах крил бронзового птаха — п’ять метрів. Пам’ятник легендарному тотемному птахові древніх угорців, автором якого є закарпатський скульптор Михайло Белень.
Обходивши територію замку і помилувавшись околицями, ми вирішили піти погуляти ще містом.
Мукачево можна сміливо називати містом дивних пам’ятників.
Ось гуска-фотограф.
А ось сажотрус. (Намагалася показати йому хмаринку у формі голови дракона. Побачив )
На огляд міста ми не мали багато часу — потрібно було встигнути до вечора повернутися до Львова. Тому побачити і відчути місто на 100% нам не вдалося. Якщо плануєте з’їздити у Мукачево — неодмінно їдьте. І якщо побачите щось цікаве, про що я тут не згадала — діліться фото, ми це любимо
Дякую, що почитали і до наступної поїздки
