Олеськ

Зазвичай у кожному новому місці є щось, що залишило в пам’яті найбільший слід. Якась дрібничка, з якої хочеться починати розповідь. У випадку з Олеським замком цією дрібничкою стало підземелля. А точніше його запах. Пам’ять настільки цікаво працює, що я набираю зараз цей текст і чітко відчуваю запах, про який пишу. Запах землі, глини, каменю, сирості…і все це одночасно. І ще приємна прохолода. В той спекотний день це був один з найкращих моментів…

Сам Олеськ разом з замком став для мене своєрідним символом спокою і затишку. Попри досить велику кількість туристів на території, там відчувалася дуже приємна атмосфера. Так і хотілося розбити намет і лягти спати. Але оскільки намет я з собою не брала, довелося йти далі

Територія навколо замку подібна на охайний міський парк. Скошена трава (теж дуже кльово пахла), химерні скульптури, сходи-містки-дерева.

У 1996 році тут проходив пленер скульпторів. Саме вони і залишили усі ці вирізьблені камені, які можна роздивлятися годинами, намагаючись зрозуміти, про що думав автор, коли творив свій шедевр.

Окрему увагу привертає пара закоханих. Переривала інтернет — так і не знайшла, хто це.

Можливо, це герої однієї із легенд.

У 1615 році замком володів магнат Іван Данилович. У нього була красива донька Маріанна, в яку до нестями закохався син коронного гетьмана Речі Посполитої Адам Жолкевський. Адам був хорошою партією для дівчини, але Данилович захотів більш заможного зятя.

Адам не відступав. Дійшовши до відчаю, він вирішив привселюдно зізнатися у своїх почуттях і попросити в батька згоди на шлюб з Маріанною. Йому відмовили. У розпачі, гордий шляхтич покінчив життя самогубством, встромивши собі ніж прямо в серце.

Замість того, щоб гідно поховати нещасного закоханого, його просто викинули у болото. З того часу, кажуть, дух Адама блукає навколо замку, невтомно шукаючи втрачене кохання…

Можливо, один із скульпторів змилувався над духом і зробив йому подарунок — воз’єднав з коханою, встановивши такий ось пам’ятник. Мені цей варіант подобається, тому правдивих шукати не буду
Але якщо ви знаєте — поділіться з нами у коментарях.

Після прогулянки навколо замку варто зайти всередину.

Я не великий шанувальник музеїв. Люблю до всього доторкатися, а тут не можна. Ще й наглядачі дивляться так, наче ти ходиш з кувалдою і ось-ось почнеш все трощити. Але.

Стверджують, що це один з найцікавіших музеїв України, в якому зібрані гобелени, старовинні меблі, живописні полотна, скульптури та ікони. Особливої уваги заслуговує також колекція об’ємної дерев’яної скульптури, найбільшої в Україні. Тому зайти сюди точно варто.

Музей цікавий, але більше часу я все одно провела на балконі, просто милуючись красивими околицями.