Допомогти проекту Запрошую в гості
Останні записи
Останні записи
головна
23/07/2017 Мукачево

Як можна не полюбити місто, у якому тобі прямо на вулиці пропонують скуштувати смачне домашнє вино? Закарпаття. Мукачево. Любов з першого «ходи сюди, спробуй холодне вино». Жарти жартами, а я не жартую. Мукачево справді прекрасне. І не лише завдяки вину. Як і у будь-якому туристичному місці, тут вирує легкість, свобода і невимушеність. Ніхто нікуди не […]

 
DSCF1262
15/07/2017 Cело Карпати. Палац Шенборнів

Палац Шенборнів — це колишня резиденція і мисливський будинок графів Шенборнів. Зараз це санаторій «Карпати». Саме завдяки цьому на території дуже тихо і спокійно. Туристів майже немає, лише відпочиваючі. Палац побудував граф Ервін Фрідріх Шенборн-Бухгайм ще у 1890-1895 роках. Палац має одну дуже цікаву особливість — тут є 365 вікон (як днів у році), 52 […]

 
DSCF1191
Чинадійово

Крутий урок дає кожна нова поїздка. Хочеш знайти те, що шукаєш — просто йди вперед. В такі моменти ще анекдот згадується: — Як по-татарски: «вперед»? — Алга. — А «назад»? — В нас немає «назад». Развернувся і алга! (Особливо приємно згадувати цей анекдот коли заблукаєш) Ми вийшли на трасі біля повороту на Чинадійово. Перейшли дорогу […]

 
DSCF1095-2
14/07/2017 Олеськ

Зазвичай у кожному новому місці є щось, що залишило в пам’яті найбільший слід. Якась дрібничка, з якої хочеться починати розповідь. У випадку з Олеським замком цією дрібничкою стало підземелля. А точніше його запах. Пам’ять настільки цікаво працює, що я набираю зараз цей текст і чітко відчуваю запах, про який пишу. Запах землі, глини, каменю, сирості…і […]

 
Підписатись на оновлення
Підписатись на оновлення
 

Летичів і його Вовк

Уявіть звичайну ситуацію. За кілька днів має статися щось хороше. Хтось приїде, ви кудись поїдете, вийде довгоочікуваний фільм чи гра, почнеться улюблена пора року, з’їдуть сусіди, які щовечора дратували своїм шумним телевізором і дурним сміхом. Та будь-що.

Хороше – є хороше, його не перерахуєш.

І от. Ми чекаємо. В нас є час на те, щоб підготуватися. Обдумаємо? А як ж не обдумати, коли так чекаєш? Уявляємо можливий розвиток подій, складаємо в голові невеличкий сценарій. Часто навіть не помічаємо, як через ці обдумування проживаємо все ще до того, як воно стається.

А потім очікуване нарешті приходить. І ось тут є ризик добряче розчаруватися. І не через те, що десь щось було не до кінця добре продумано, а швидше навпаки. В думках все завжди виглядає не так, як в реальності. І якщо сильно багато плануєш і уявляєш, потім відчуваєш себе обманутим. При цьому не кимось, а самим собою. Внутрішні очікування рідко співпадають із зовнішнім збігом обставин, а тому і розчарування в такому випадку — цілком звичне явище.  Знайоме відчуття?

- Добре, добре. Знайоме/ не знайоме, яка різниця? Ти тут про вовка і якесь місто писати маєш, а не занурюватися в спогади і якісь там відчуття. Так якого дідька?

Чшть, без кіпішу, зараз-зараз, проведу паралелі, секунду.

Просто очікування – це те, що стосується не однієї конкретної ситуації чи події. Це свого роду звичка, яка рідко приводить до чогось хорошого. Очікувати щось від завтрашнього дня, від людей, від міст і місць.

От. Міст і місць. На цьому зупинюся. Підготовка – це в певній мірі й очікування. Підготовка до поїздки – це планування маршруту, бажання зустріти на своїй дорозі ту чи іншу будівлю, скульптуру, якусь архітектурну, природну (і т.п) пам’ятку. Але чи може принести цілковите задоволення те, що в певній мірі вже було прожито? На фотографіях побачив, думками вже побував, може навіть щось відчув. А тому в момент, коли нарешті там опиняєшся, відчуття новизни вже нема. А хіба не для цього ми подорожуємо? Нові місця, нові емоції, нові знання, нові люди, ідеї, бажання…

Їхати в місто, про яке нічого не знаєш – означає нічого від нього не чекати, але при цьому бути готовим до всього, що воно може тобі дати і показати.

- А якщо тебе там нічого не чекає?

І от, знов. На цьому хочу пригальмувати, бо саме тут починається розповідь про місто, в якому ми були.

Летичів, Летичів, Летичів.

Я цілу дорогу їхала і намагалася запам’ятати назву міста так, щоб більше не забуватися. А ні, кожного разу треба було піднапрягати мізки. Лі-, Ли-, Ло-, ніяк не вдавалося з першого разу сказати правильно.

А чого? А бо все, що я зробила перед виїздом – це подивилася на карту, побачила місто і проклала маршрут на Google Maps. Ніяких вікіпедій, ніяких історичних довідок і т.д. Їдемо в Летичів. Приїдемо – взнаємо, що там є. Наперед нічого не шукатимемо.

Так і зробили.

Підвіз нас Роман (хороший-добрий водій) в саме місто. Добиратися, доходити, доїжджати нам не треба було. От ми вийшли з машини, а от вже стояли біля пам’ятника Устиму Кармелюку, розглядаючи його великі пальці на ногах (про це чуть-чуть пізніше). Трошки походили, подивилися і вирішили йти далі, в центр міста, як то звично є.

DSCF9285

Підійшли до зупинки запитати в людей, в який бік нам йти. І ось тут крах. Бо замість того, щоб вказати напрямок, жіночка оглянулася і видала коротке: «так ось же, тут центр».

Як? Тобто невеличка церква, мури фортеці, Кармелюк – це все, що в мене залишиться на карті пам’яті? А як же? А ще?

Дорога гарна, день гарний, місто теж не без особливостей. Але ж мало як.

Але стоп. 2+ години дороги в одну сторону. Нове місто. Нові думки і висновки. Невже справді мало?

Ну і що, що небагато об’ єктів. Ну і що. Відсутність великої кількості речей допомагає детальніше роздивитися ті, які є. 

Перше, що ми зустріли – це Устим Кармелюк. Про нього я вже згадувала. Точніше не про нього, а про його ноги. (- Що?!). Да-да, ноги. Чомусь увагу привернули саме вони, тому ось вам фото ноги, яка змогла залишити по-справжньому великий слід. Тут, у місті. І історії в цілому.

DSCF9288

Цікаво: у 1830 році Летичів став центром великого повстання, на чолі якого і стояв якраз Устим.

Також в місті збереглися мури замку, які були побудовані Яном Потоцьким у 1589 році.

DSCF9290

Є біля замку і костел, який будувався тут з 1600 по 1606 рік.

DSCF9294

DSCF9295

Далі йде те, на що ми витратили найбільше часу. Велика-велика і, мабуть , глибока річка Вовк. Це із тієї категорії, про яку багато не скажеш і не напишеш. Відчуття, які переповнюють під часу споглядання того всього, теж не передасиш, тож потішно, що хоть фотографії є.

DSCF9310

DSCF9318

DSCF9321

Цим, власне, і закінчився наш огляд міста.

Далі була дорога додому.

Дорога — то особлива складова будь-якої поїздки. Часто навіть цікавіша і важливіша, ніж сам пункт призначення. Тут можна зустріти цікавих людей. Тут можна побачити гарні краєвиди. Тут можна багато чого переосмислити. Дорога завжди кудись веде. А якщо вона тебе туди веде, значить там точно є щось особливе. У кожному новому місці є щось, що варте уваги.

DSCF9322

Ми от, поки їхали (йшли, насправді тоді ми йшли), встигли посадити сонце. Дуже особливий момент, коли воно відчутно рухається, все дальше і дальше ховаючись від зору. Дуже гарно, справді. В місті рідко вдається зловити момент заходу сонця, а тим більше так чітко прослідкувати за ним.

DSCF9328

 

На цьому поки зупинюся. Просто хочу сказати, що нема нецікавих місць. Особливо коли вони нові. Будь-яке нове місце наповнює тебе чимось новим. Думками, знаннями, відчуттями. А часто і всім разом.

P. S Хто дочитав цей пост до кінця — той герой, дякую)

P.P.S І Джусю (Джусь, ти це читаєш? Тобі окремо дякую за поїздку :)).

ІНШІ МІСТА