Крутий урок дає кожна нова поїздка. Хочеш знайти те, що шукаєш — просто йди вперед.
В такі моменти ще анекдот згадується:
— Як по-татарски: «вперед»?
— Алга.
— А «назад»?
— В нас немає «назад». Развернувся і алга!
(Особливо приємно згадувати цей анекдот коли заблукаєш)
Ми вийшли на трасі біля повороту на Чинадійово. Перейшли дорогу — і алга. 
Перше, що зустрілося — старий розвалений кінотеатр. Наче шматок історії, яка ніяк не хоче відійти в минуле.
Далі храм Святителя Миколая. Тут архітектура цікавіша вже.
До речі, там ззаду на подвір’ї є умивальник з чистою водою. (Інформація для мандрівників-автостоперів. Ми любимо воду)
Оскільки шукали ми місцевий замок, тут надовго не затримувалися.
Місто маленьке, тому навіть те, що для місцевих «далеко», знаходиться не далі ніж за 2 кілометри.
Ось ми й дійшли.
Замок “Сент-Міклош” (Святий Миколай) позичив свою назву у поселння, в якому розміщений. Саме так називалося Чинадійово до 1944 року.
Зараз це улюблене місце молодят і усіх закоханих.
Тут проводять церемонії, влаштовують фотосесії і найближчим майбутнім планують навіть облаштувати кімнату, де молодята зможуть проводити свою першу шлюбну ніч. Гарно придумали. Ну а закоханим, звісно ж, розповідають, що такий початок неодмінно забезпечить їм щасливе подружнє життя аж до старості.
Після замку ми одразу попрямували до місцевого водоспаду Скакало. Якщо будете шукати, орієнтуйтеся на санаторій «Водограй», це біля нього.
Водоспад схований у лісі, але знайти його досить легко (усі стежки ведуть до нього + є позначки).
Ну і ось, прийшли!
Це був спекотний день, тому водоспад став моїм улюбленим місцем
Після Чинадійово ми одразу поїхали в село Карпати дивитися на палац Шенборнів. Тисніть сюди і ходімо з нами. Це дивовижне місце.
