Другим містом, куди я вирішила поїхати — стало місто Золочів. І якщо першого разу думка з містом, куди їхати, прийшла сама собою, то цього разу я вирішила просто тицьнути пальцем на карту. Випало те, що випало.
За що я люблю Україну, а тим більше західну її частину, так це за те, що тут куди не поїдь — всюди стрінеться замок або фортеця. І даний випадок не став виключенням.
Так як замок знаходиться на невеличкому пагорбі, вигляд звідти вікривається справді дуже гарний.
Якщо в Бережанах можна просто полюбуватися руїнами і невеличкою кількістю експонатів, які там залишилися, то тут все значно пізнавальніше. На території замку є два музеї, на оглядання яких можна потратити не одну годину. Традиційно, фотографій не публікую, щоб вам було цікавіше побачити все на власні очі.
З замком розібралися. Все досить цікаво, гарно і пізнавально. Тому хто не був — вперед. Особливо цікаво буде тим, хто цікавиться історією. Ну дуууже багато інформації.
А тепер повертаємося до звичного. Все, що дальше — це впросто все. Все, що траплялося і що вдалося помітити і сфотографувати під час цієї кількогодинної прогулянки містом. Від початку маршруту і до самого кінця.
Вулички-будинки, вулички-будинки і тут я нарешті дійша туди, куди дійшла. Відчуття, яке появилося в той момент, передати важко. Костел. Єдине, що пролунало тоді в голові — це одне слово. «Воно». Так, це саме те, заради чого було варто їхати до цього міста.
І да вибачать мене ваші очі, але я люблю це фото 
Так, це однозначно одна із головних окрас міста. Куди б ти тут не пішов, майже зі всюди хоч невелику її частину, а все одно видно.
І на останок. Те, про що нічого написати, але й залишати без уваги теж не хочеться.
Впевнена, що всього все одно не побачила, але частинка точно є. Чудове місто, справді. Досить різностороннє, через що і привабливе. Тому якщо стоїть питання в тому, їхати туди чи ні, без сумніву обирайте перше.
