Невеличке село Підгірці.
Головні пам’ятки – костел Воздвиження і святого Йосипа і замок.
Обидві споруди видно з дороги: костел – по один бік, замок – по інший.
Ближче костел, тож почну з нього. Будували його в 1752 – 1766 роках з ініціативи Вацлава-Петра Жевуського. Кажуть, проектував його теж він, але ця інформація підтвердження не має. Костел мав виконувати роль усипальні, тому місцеві жителі досі полюбляють називати його каплицею (враховуючи розміри споруди, звучить це трохи кумедно).
Через дорогу від костелу знаходиться протяжна липова алея, яка і веде нас до славнозвісного замку.
Його будували з 1635 по 1640 рік. Головним архітектором виступав Андреа дель Аква, а замовником – гетьман Станіслав Конєцпольський.
Про призначення цього замку говорить табличка при вході: “Вінець ратних трудів — перемога, перемога — тріумф, тріумф — відпочинок”.
Власне, для відпочикну його і спорудили.
Власників замок знав багато, але найчастіше тут згадують про Вацлава Жевуського. Точніше про його молоду дружину. Точніше про легенду, яка пов’язана з її особою.
Привид у Підгорецькому замку
Із переказів, Вацлав дуже часто ревнував свою 16-річну дружину Марію до молодих чоловіків, через що не раз вдавався до насилля.
Під час одного зі скликань, дружина настільки сильно розізлила чоловіка, що той не втримався і вбив її, а тіло сховав у мурах замку.
З того часу дух дівчини ніяк не може знайти спокою і постійно блукає територією замку. Привид – Біла Пана – не раз уже потрапляв на очі відвідувачів, а інколи навіть кільком людям водночас.
Місцеві жителі люблять називати примару ніжним “наша Марисічка”.
Саме через ці легенди, Підгірці часто притягує до себе різних ловців привидів та інших любителів паралельних світів.
Щоб зустрітися з Марисічкою, треба спуститися у підземелля. Але оскільки зараз там ведуть реставраційні роботи і практично нікуди не пускають, шансів на зустріч дуже мало.
У 2008 році Підгорецький замок внесли у список 100 пам’яток світу, які потребують негайної реставрації. З цим шанси на отримання потрібних коштів значно зростають, тому будемо чекати.
А ще, саме тут знімався один із епізодів фільму “Три Мушкетера”:
Також підгорецький замок можна побачити у таких кінострічках як “Богдан Хмельницький”, “Потоп”, “Дике полювання короля Стаха” і “Помилка Оноре де Бальзака” (Бальзак сюди справді заїжджав, коли їхав у Вінницю).
Ось.
А тепер відійду від теми села і додам трішки думок, які навідалися під час цієї поїздки.
Впевнена: люди, які зустрічаються нам під час дороги (а особливо нової), впливають на наше світосприйняття чи не найбільше. Принаймні у мене так.
В дорозі ширше дивишся і уважніше слухаєш, мабуть через це і вловлюєш усе краще.
Так от, до чого я веду.
Водій, який підвозив мене до Підгірців, проїжджає це село ледь не щотижня. А до замку досі не заходив. Спеціально уточню: від дороги до замку – якихось 500 метрів (можу помилятися).
“Давно хочу подивитися на нього, але щоразу відкладаю на потім. Робота кличе. А тут проїжджаю часто, тому у будь-який момент можу заїхати”.
Дуже знайомо. Справді. Схоже, чим легше нам щось отримати, тим у дальший ящик ми його відкладаємо. Не найкраща позиція.
Змусив задуматися.
“Потім” – найзліше зло. Найбільший ворог наших бажань і мрій. Не варто взагалі тримати його у своєму лексиконі.
На цьому поки що все. До наступної поїздки 🙂
