Перше місто, взявшись за описування якого я зовсім не знаю, з чого почати. І не через те, що немає в ньому чогось особливого або цікавого, а навпаки. З-поміж усіх попередніх міст це залишило найбільше вражень. І навіть не так архітектурою (хотя це теж), як просто атмосферою.
Приїхали ми сюди в 12 годині дня, в 16:00 вже йшли в сторону виходу з міста. Пробули, виходить, всього лиш 4 години, а враження, ніби кілька днів, бо встигли звикнути до нього за цей час.
Хто любить воду, тому важко не влюбитися в Чортків. Бо саме з моста і річки і починається знайомсто з ним.
Пів години оглядання конструкції моста і намагання “на око” виміряти глибину Серету і от ми вже йдемо далі.
Кафедральний собор Верховних Апостолів Павла і Петра.
Не перестану повторювати, що для того, щоб побачити щось цікаве і особливе, завжди треба сходити з головних вулиць.
Цього разу зійшли лише раз, але і тут встигли натрапити.
А от і балкон. Це вже окреме захоплення. Немає міста, з якого я б не привезла хоча б одного фото чергового незвичного балкону.
Далі іде поступове приближення до того, що можна сміливо називати візитною карточкою міста.
Неоготічний домініканський костьол Св. Станіслава.
Як тільки бачиш його з-поміж інших споруд, очі перестають помічати все остальне. Притягує погляд, а разом з тим і тіло, ніби магнітом.
Після Собору попрямували до ще одного знакового місця – замок Гольських.
Не встигли ми натішитися фактом, що нарешті дійшли сюди, як раптом усвідомили, що зайти всередину нам не вийде, так як в неділю тут вихідний. (А да, до речі. На замітку тим, хто планує сюди їхати: у неділю тут – вихідний).
Але закрито-не закрито, а нам мало було лише зовнішньої частини замку, хотілося більшого. І ось тууут ми раптом помітили запасний вхід.
(Привіт місцевій охороні :))
На цьому, врешті, і закінчився наш огляд. Далі лиш погляд на місто з іншої сторони, який вдалося здійснити поки виходили з міста.
Чудове місто. Затишне і привітне, а до того ще й багате на неймовірні краєвиди.
