Ковель – місто велосипедів, – каже Саша. Місто, яке в 2008 і 2011 році стало населеним пунктом з найкращим благоустроєм і підтримкою громадсього порядку, – каже Вікіпедія. Місто, де обморозилися мої руки,- кажу я. Ну а що. Хай цей факт буде ще одним підтвердженням того, на скільки цікаве це місто. Коли ти лиш забираєш фотоапарат, щоб відігріти руки, як тобі на очі знов трапляється щось таке, що не сфотографувати ти просто не маєш права.
Так вийшло, що приїхали ми робити огляд в день, коли температура повітря раптово впала вниз, залучивши до спільної справи ще й туман і дощ. Тому сонячним це місто нам побачити не вдалося. А проте, ми побачили його з іншої сторони.
Костел святої Анни
Після огляду костелу пішли дорогою далі, де зустрівся такий от цікавий будинок. Впевнена, що в рідному місті ми б навіть уваги на нього не звернули. А тут щось таки притягнуло. Так часто буває. Коли приїжджаєш в нове місце, цікавим і незвичним здається абсолютно все. А потім, повернувшись до свого міста, раптом ловиш себе на тому, що тут такі будинки на кожному кроці. Всім відома істина, огляди нових міст допомагають після повернення більше побачити в своєму.
Ще один цікавий будинок зустрівся при вході в парк Лесі Українки.
дві сторони.
Парк імені Лесі Українки
Алеї-алеї-алеї. Дуже багато дерев, правда. Скверів різних, парків. Для любителів зелених міст, Ковель може стати особливою знахідкою.
Не встигли вийти з одного парку, перейти через дорогу, як нам трапився ще один.
Тут біля пам’ятника жертвам Чорнобиля мали можливість подивитися на хмару голубів, яких пізніше погодували бубликами, віддячивши таким способом за те видовище, яке вони нам подарували 🙂
Парк Шевченка
Закінчили свій маршрут ми оглядом місцевого парку імені Т. Шавченка.
р. Турія
До речі, пам’ятник, який тут стоїть, вважається найвищим пам’ятником Шевченку, серед усіх, які є у світі. Висота його сягає 7 метрів, вага – близько 20 тонн.
Закінчення маршруту.
Після парку ми попрямували в сторону виходу з міста. Тут хочу відійти від теми міста і написати про один момент, який ще досі сидить у пам’яті. Йдучи дорогою, ми зустріли прив’язану собаку біля буди, яка знаходилася досить далеко від будинків, вважай що в полі. В такі моменти завжди згадуєш вислів про те, що собака – це друг людини. Сумно усвідомлювати, що в декого таке розуміння дружби.
Це, мабуть, єдине, що залишило негативний слід в пам’яті після цієї поїздки. Сам ж Ковель залишив лише хороше враження. І хоть погода була не найкращою, а місто все одно запам’яталося світлим і привітним.
