Особливе місто, ну справді. А особливе, бо потрапили ми сюди досить дивним чином. Почну з того, що їхали ми в Чортків (хто знає географію, той зрозуміє всю абсурдність щойно мною написаного). Але насправді все так і було. Ми дійсно планували поїздку до Чорткова. Більше того, ми купили туди квитки і сіли в автобус. От тільки коли він виїхав з вокзалу, раптом зрозуміли, що їде він зовсім не в ту сторону.

Да, так вийшло, що ми сіли не в той автобус. Да, так вийшло, що їхав він не до Чорткова, а з нього. Але як сталося, так сталося. І оскільки виходити з автобуса і заново їхати на вокзал не хотілося, ми вирішили змінити плани. (В даному випадку «змінити плани» означало забити на них і просто діяти по ходу).
Хвала богам, в нас був з собою навігатор, з допомогою якого ми і взнали про місто Рогатин. «Цікава назва» – от вона, причина, чого ми вирішили їхати саме туди. Бо ж знаходилося воно зовсім не в тій стороні, куди направлявся наш автобус.

Уточню, що планувалася поїздка в місто Тернопільскої області. Автобус їхав у Львів. А сам Рогатин – це один із районих центрів Івано-Франківської області.

Тому, довго не думаючи, ми вирішили вийти на перехресті доріг і вже попутками добиратися до того міста, яке стало нашою новою ціллю.
Майже зразу, як ми вийшли з автобуса, нам трапився інший, який їхав якраз в потрібному напрямку. Не до Рогатина, та все ж до Перемишлян він нас довіз.

Ось, якраз те, що встигли сфотографувати, будучи там.

В цілому, звичайне невеличке містечко. На нього ми особливої уваги не звертали, бо більше думали про те, як добратися до іншого, все ж часу в нас залишалося не так вже й багато.

Тут все теж було досить захоплююче, бо якось так вийшло, що їдучи-під’їжджаючи різними автівками, ми раптом опинилися на дорозі, яка була геть порожньою і на якій за 20 хвилин нам не трапилося жодної машини. Але потім таки пощастило, підібрали.

Про дорогу багато не писатиму, лиш добавлю кілька фотографій, які зробили під час добирання. Моментами вигляд був просто нереально гарний.

В 10 годині ми виїхали з вокзалу Тернополя, і от, близько третьої ми нарешті добралися до Рогатина.

Ще по дорозі від водія ми дізналися про те, що в цьому місті народилася Роксолана (да-да, та сама).

Ну і так, в центрі міста, як і варто було очікувати, стоїть її пам’ятник.

Взагалі, перше, що кидається в очі в цьому місті – це місцевий костел. Видно маленьку його частину було ще при самому в’їзді в місто, тому як тільки ми підійшли до нього по-ближче, зразу почали фотографувати.
Цікаво, до речі, що в маленьких містах люди досить дивно реагують на таких от як ми людей з фотоапаратами. Лиш ходять і дивляться, ніяк не розуміючи, що цікавого ми знайшли в тій чи іншій будівлі. Це традиційно, для них воно все вже давно стало надто звичним.

Дуже цікаво в маленьких (та й не тільки) містах заходити в різні дворики і закутки, бо часто якраз там можна побачити щось цікаве і незвичне. Цього разу нам трапився такий от напіврозвалений дім, який особисто мені нагадав дитячі лялькові будинки, які так само не мають стін (ну а чого б ні). Моторошніше, правда, чуть-чуть.

Після двориків ми пішли оглядати під’їзди в пошуках відкритого горища. Знадобилося всього лиш дві спроби, після чого ми таки знайшли його. Ніщо так не допомагає відчути атмосферу міста, як дах одного із будинків, який там знаходиться. От ми й вирішили зробити це. Відчули.

Ну і вулиці. Скільки їх не обходь, а в кожній знайдеться щось цікаве і особливе.

Затишне і привітне місто. На стільки затишне, що ми не встигли помітити, як прийшов вечір з натяком на те, що варто починати шукати спосіб виїхати звідти, щоб повернутися додому. Зробити це було не так легко, як ми собі думали спочатку. Автобуса, який їхав би звідти напряму до Тернополя ми не зустріли, а потяг мав бути лише під ранок.
В результаті цього вирішили знов добиратися автостопом. А люди – всюди люди, при цьому дуже добрі, насправді, тому і чекати довго не довелося. Поїхали. В 22:00 були вже в Тернополі. Досить втомлені після такого дня, але при цьому повністю задоволені.
І висновок: ніколи не треба боятися змінювати свої плани. І взагалі, ніколи не треба боятися.

Tilt-shift центру